Першими наймасштабніший фільм в історії українського кіномистецтва «Довбуш» побачили в Івано-Франківську. А вже з 24 серпня, у День Незалежності України, відбувся його презентаційний тур містами нашої Батьківщини. Чимало тернопільців також змогли переглянути кінострічку і зустрітися зі знімальною групою. Серед глядачів у кінотеатрі «Злата» були воїни, які проходять реабілітацію в нашому місті.
Зйомки фільму, який уже стає легендарним, розпочалися ще в 2018 році. Неймовірна, на межі фантастики, робота оператора Сергія Михальчука. До першопоказу справа тоді не дійшла, на заваді стала пандемія, згодом — війна, російське вторгнення. Допомогли завершити польські друзі. Сьогодні фільм дуже вчасний, як ніколи, для всіх нас. Недарма в народі кажуть, що нема нічого поганого, аби не вийшло на добре. Ми живемо тепер в історії, яку спільно творимо. Від Другої світової війни не існувало ще таких прецедентів, щоб народ власноруч писав історію власної свободи. Такий народ має майбутнє. Кошторис фільму становить приблизно 120 млн гривень. До окремих сцен було залучено до 500 осіб. Над створенням 1000 костюмів працювали 3000 осіб. Знімальні майданчики були задіяні на 20-ти різних локаціях: на полонині Драгобрат, на подвір’ї Збаразького замку, у печері Вертеба.
Події далекого XVIII століття. Жорстоке поводження польської шляхти змушує гуцулів тікати в гори. Відтворена життєва історія двох рідних братів Довбушів — Олекси (київський актор Сергій Стрельников) та Івана (Олексій Гнатковський, івано-франківський актор), які вирішують помститися за вбивство батьків і стають опришками. Але й самі брати починають ворогувати між собою, бо один прагне грошей, другий — справедливості. Батька Довбушів грає народний артист України, головний режисер Тернопільського академічного обласного українського драматичного театру імені Т. Г. Шевченка Олег Мосійчук.
Розповідає Олексій Гнатковський: «Коли ми починали цей фільм, кожен з нас, акторів, розумів, що це є непересічна подія в нашому житті і в житті країни. Ми усвідомлювали, що знімається епохальне кіно, бо коли за кіно береться Санін, він робить велике кіно. І для нас це був не тягар, а маятник відповідальності. Я вперше таке бачу, що на фейсбучну сторінку фільму «Довбуш» люди пишуть: «Я вже втретє дивився», «Я вже привів своїх родичів»… Люди йдуть по кілька разів, щоб знову і знову подивитись фільм. Відчуваю, що невдовзі на кінострічку чекає паломництво. І це правильно, і так має бути. І якщо ви дивитиметесь її вдруге, то знаходитимете для себе все нові і нові сенси, закладені глибинні підтексти, які несподівано відкриватимуться. Бо перше враження завжди має емоційне і поверхневе сприйняття».
Кінокартина про відповідальність донести до глядача власну історію. Історію про те, що ми велика країна, й у нас були і є свої герої, адже ми нащадки великих предків. Нам останніх 300 років навіювали, що ми малороси, що нас придумав лєнін. Ага, «скажіть це Довбушу». Ми нащадки великого роду. Ми нація. Ми постійно боремося, щоб називатися українцями.
«Коли 20 років тому я приїхав до Києва, мені насаджували багато різного і зросійщеного, — згадує актор київського Національного академічного драматичного театру ім. Івана Франка Роман Ясіновський, уродженець Тернополя, який зіграв у фільмі опришка. — І в якийсь момент я почав сумніватися, справді, а хто я є? Тому для мене цей фільм про самоідентифікацію».
На думку Олеся Саніна, режисера-постановника (попередні відомі стрічки «Мамай», «Поводир»), цей фільм про любов Олекси і Марічки: «Коли Олекса був у полоні, Марічка снилася йому ледь не щоночі, намагалася вберегти його від нещастя. Я переконаний, що чоловіки, справжні лицарі роблять свої вчинки тільки заради жінок. Вони асоціюють їх з Батьківщиною і родиною, тому й з’являється непереборне бажання зберегти Батьківщину, родину. Не існує великої Батьківщини без любові. Будується все тільки на особистій любові. Я не вірю в патріотичні заклики без такої любові. Це історія про велику любов, про велику надію. Порівняймо у фільмі двох жінок — Марічку (Дарія Плахтій) і княгиню Яблоновську (Агату Бузек). В обох різне ставлення до любові. Княгиня використовує в своїх інтересах молодого красивого шляхтича. «Це гарна для тебе партія», — скажуть їй згодом, але вона відмовиться. «Хто? Оцей? Я коронна княжна». Вона вірила, що він лицар. А він ним не був. І коли вона це зрозуміла, то фактично сама пішла в полон, розуміючи, що її доля зруйнована. Для мене найголовніша сцена, коли Марічка приходить до Олекси: «Тікаймо звідси, тебе шукають, ось тут неподалік кордон. Тікаймо туди, де нас ніхто не знає, ми будемо там щасливі». На що Олекса відповідає: «Я нікуди не буду тікати, я хочу жити тут, вільно, на своїй землі. Дай мені три дні, і я повернусь до тебе». (Важливий ментальний наратив у фільмі. — В. С.) На мою думку, сьогодні це найголовніший вчинок кожної жінки — зараз, під час війни… Марічка відпускає Олексу, бо любить у ньому, власне, цього лицаря, воїна. Цей вчинок, ця історія — вона про всіх тих, кого ми любимо, вона надихає до життя. Нам треба виховувати своїх дітей так, щоб вони розуміли, що таке бути лицарем. А дорослі мають зробити все для того, щоб їм війна не дісталася. Так працює наша культура, щоразу ми відроджуємося із попелу. Щоразу знищують наші міста, наші фортеці. Але є пісня, є мова, є матір, яка навчить цієї пісні дитину, бо вірить в історію Олекси Довбуша, який пішов захищати Батьківщину».
Переглядаючи фільм, спіймала себе на думці:, а як зреагують на нього наші добрі сусіди поляки? Відповідь почула від Романа Ясіновського: «Ми дякуємо Польщі і нашим колегам за створення фільму. У нас є великий дистриб’ютор, тепер працюємо над перекладом. Якщо порівнювати те, що зробили поляки і що нас колись розсварив фільм «Волинь», то це не порівнянно, тому що в нашому фільмі поляки не виступають певним народом, а шляхтою. У них був час, коли поляки об’єднались і скинули цю шляхту. Погодьтеся, бувають погані правителі. Ми що зробили у 2014 році? Скинули Януковича. Це наша історія? Так, це наша історія, і я вважаю, що в цьому фільмі не показано, що поляки погані. Фільм буде показано в Польщі після місцевих виборів».
Кінострічку «Довбуш» уже закупили понад 20 країн світу. Сьогодні фільм демонструють національними мовами і українською в Німеччині, в країнах Балтії, в Словаччині, Чехії, Ізраїлі. Скрізь аншлаги, розширюється прокат. Іноземні глядачі, затамувавши подих, дивляться, як українці виборювали свою свободу і продовжують робити це тепер. У фільмі є все: і любов, і дружба, і чесність, і кривда та зрада, і побратимство. І безсмертя Довбуша. За задумом режисера, він залишається живим, обдурює саму смерть.
До слова. Частину прибутку з кожного квитка передадуть 68-й окремій єгерській бригаді імені Олекси Довбуша. Окрема вдячність Максимові Осадчому — продюсеру, людині, яка знаходить фінансування, вкладає душу і все можливе, аби такі фільми виходили. Завершились перемовини із відомим сервісом потокового передавання відео «Netflix», аби невдовзі цей фільм остаточно зуміли побачити всі і скрізь.
Валентина СЕМЕНЯК.
PS: Голова ГО “Тернопільська кінокомісія” Володимир Ханас зазначив, що як правило глядач після завершення фільму і з появою титрів одразу стає та виходить із зали. Він не задумується над тим, як створюється фільм, як актори перевтілюються в героїв, як знімається та чи інша сцена. Це робиться не за помахом чарівної палички, а це робота не однієї сотні різних людей.
“Окремі епізоди фільму “Довбуш” знімалися у Збаражі і я, користуючись нагодою, хочу подякувати особовому складу Головного Управління Національної поліції в Тернопільській області за постійну підтримку усіх кінопроєктів, які реалізовуються на теренах Тернопільщини”.
