Коли ворог роздирає Україну на шмаття, а рідна земля багряніє від крові дітей своїх, бездіяльність для справжніх патріотів – мука. Мучився й ветеран органів внутрішніх справ, учасник бойових дій в Середній Азії Іван Солдак з Тернопільщини, коли через хворобу, за розгоранням конфлікту на сході держави довелося спостерігати по телевізору. Відтак, щойно одужав, вирішив – час їхати туди, де у горнилі битви патріоти кують нову Україну.
Івану Володимировичу 55-ть і нині він найстарший боєць батальйону особливого призначення «Свята Марія».
- Батальйон спеціального призначення «Свята Марія» – перший Християнський добровольчий підрозділ, – розповідає колишній правоохоронець, – був створений торік у вересні на базі Сотні «Ісуса Христа», що діяла ще на Майдані. Вперше про нього я прочитав в Інтернеті й зрозумів, що моє місце саме серед цих відчайдух. Почав формувати на Гусятинщині загін територіальної оборони, пройшов вишкіл в обласному військовому комісаріаті, зайнявся волонтерством. А в грудні, як раз до свята Миколая, повіз хлопцям у Маріуполь гуманітарну допомогу, тай там і зостався, аби прийняти активну участь у забезпеченні бойової діяльності батальйону «Свята Марія».
У підрозділі досвідченому правоохоронцеві з Тернопільщини довірили обов’язки помічника комбата по зв’язках з державними, громадськими та волонтерськими організаціями.
- В батальйоні немає ні імен, ні прізвищ – лише позивні. Мене ж стали називати «Берест», – пригадує пан Іван. – Щойно я приїхав, комусь із хлопців видалося знайомим моє обличчя, відтак запитав чи міг десь мене бачити. Я відповів, що хіба в кіно, бо довелось мені за молодості «засвітитися» на екрані – знімався в кількох епізодах фільму «Нескорений» українського кінорежисера Олеся Янчука. Тож і позивний мені обрали з кіношної фрази.
Стрічка «Нескорений» для тернополянина виявилася у деякій мірі пророчою. Кіноповість відсилає глядача у кінець 40-их, коли знесилені, але нескорені духом вояки Української повстанської армії під проводом Романа Шухевича протистоять окупантам.
Тоді Івану Володимировичу думалося, що реальна боротьба українського народу за свою незалежність далеко позадуі. Гірка правда відкрилася десятиліття по тому. Та останні місяці є доказом того, що в Україні не перевелися патріоти. Гідні сини славетних предків при першій потребі стали на оборону Батьківщини.
- Пам’ятаю, батальйон протягом декількох днів без упину обстрілювали. Нерви в усіх були натягнуті, як струни. І от один із молодих бійців, обв’язавшись вибухівкою, хотів рвонути на ворожу позицію, аби підірвати себе, а заразом і ворогів, – пригадує Іван Володимирович. – Зупинив його. Кажу: «Давай краще я! Вже свого трохи пожив, а тобі ще рано». Домовилися на тому, що від нас живих буде більше користі. Іншому бійцеві, який їхав додому провідати рідних, а опісля мав відправитися на оформлення у штат батальйону в Київ, порекомендував: «Ти вже трохи повоював, а в Києві проводять конкурсний відбір до нової патрульної поліції, то можливо тобі варто спробувати?!». А він відповідає: «Знаєте, «Бересте», я вас дуже поважаю, але ви мені більше такого не говоріть! Я тут не для того, щоб трохи повоювати, а воювати до перемоги!». І це 19-річний парубок. От таку маємо молодь.
«Берест» упевнений, що позиції, які боронять бійці «Святої Марії», ворог не візьме штурмом, бо, окрім відважних воїнів, батальйон має ще й надзвичайно сильну покровительку.
- Якось волонтерка Оксана, до речі, дружина одного з бійців батальйону, разом із нашим духівником капеланом отцем Володимиром поїхали на блокпост до хлопців, аби посповідати їх. Дорогою їхній автомобіль потрапив під обстріл. З під шквалу вогню вибралися без жертв, а от транспорт був наче решето. Тоді отець сказав, що це диво і за нього маємо дякувати саме Діві Марії.
Та війна є війною і, як не боляче це визнавати, вона збирає свою данину. Вже будучи у відпустці на Тернопіллі Іван Володимирович дізнався, що під час наступу на позиції противника, загинув один з його бойових побратимів.
- Він був росіянином і в той же час справжнім братом для нас. Але пішов на цю війну, перш за все, за свій народ, аби розбудити співвітчизників та прискорити демократичні процеси в Росії. І таких, як цей герой, на передовій багато, – розповідає Іван Солдак.
Чоловік переконаний, що всі розумні люди за те, щоб ця війна якнайшвидше закінчилася. Навіть ті, хто зараз підтримує загарбника, з часом зрозуміють, що їм не по дорозі. Допоки цього не станеться, наші герої зачасте ціною власного життя, боронитимуть українську землю та свій народ. Від нас же воїни чекають молитви та посильної допомоги.
- Батальйон підтримують мої земляки із Гусятинщини. У великій мірі саме завдяки їхнім титанічним зусиллям “Свята Марія” не відчуває потреби у харчах. Однак нам надзвичайно потрібні ліки, тактичні окуляри, рукавиці. А ще катастрофічно бракує зимової форми та взуття, термобілизни. Через те, що немає в достатній кількості змінної одежі, бійці часто хворіють.
Якщо у вас є можливість допомогти батальйону «Свята Марія», можете звертатись безпосередньо до Івана Солдака (моб. 050 585 51 23), або до волонтера Василя Іванісіка (моб. 098 943 75 65).
