Лідер по життю, людина, у якої слово не розходиться з ділом, хороший керівник, люблячий чоловік та батько, а окрім всього цього – начальник міського відділу міліції Петро Гукалюк.
Він після закінчення школи вступив до Тернопільського інституту народного господарства. Навчання на два роки перервала служба у Збройних силах.
До того, як очолити Тернопільський міськвідділ міліції Петро Гукалюк, уродженець Чортківщини, пройшов чималий трудовий шлях – працював бетоноформовщиком, слюсарем-ремонтником, заступником головного бухгалтера, за його плечима робота у фонді державного майна.
“В правоохоронні органи прийшов у 1996 році. Це був свідомий вибір, оскільки мені вже на той час було 28 років”, – пригадує Петро Гукалюк. Порадив йти у міліцію давній товариш.
“Я ніколи не думав, що буду працювати міліціонером. Все відбулося само по собі. Планував влаштуватися у податкову міліцію, але зустрів свого земляка, колишнього працівника ВДСБЕЗу. Саме він порадив іти туди, оскільки у мене економічна освіта і за плечима був досвід роботи в схожій сфері”.
Не злякало Петра Гукалюка те, що робота у міліції вимагає хорошої фізичної підготовки та уміння поводитися зі зброєю. В колектив влився швидко.
“Я потрапив до справжніх професіоналів з досвідом роботи по 14-15 років. Вони показували, розповідали і вчили мене, допомогли втягнутися в міліцейську службу”.
Після того, як Петро Гукалюк переступив поріг обласного управління міліції, про таке поняття, як “вихідний” довелося забути. Робота вимагала маскимум часу та зусиль. Доводилося виходити по суботах та неділях, працював у свята.
Після п’яти років роботи у відділі державної служби боротьби з економічною злочинністю отримав посаду першого заступника начальника відділу – начальника кримінальної міліції Тернопільського міськвідділу. Був керівником Тернопільського райвідділу, а також очільником відділення по боротьбі з міжнародними організованими злочинними угрупуваннями. З 2007 по 2014 рік керував Бучацьким райвідділом міліції. У 2014 році запропонували очолити Тернопільський міськвідділ.
Сьогодні в підпорядкуванні Петра Гукалюка 332 працівника. Керувати та стежити за таким великим колективом не просто, але допомагають досвідчені кадри та фахівці, яким можна довірити важливу роботу.
“Якщо хтось подумає, що самому можна зробити все, то це велика помилка і не правильно. Начальники відділень повинні бути професіоналами. Це люди, на яких завжди можна покластися. Вони основний кістяк”.
Очолив колектив Петро Гукалюк у нелегкий для країни час – у дні Революції Гідності. До роботи приступив після пожежі в управлінні. У спадок йому дісталися згорені кабінети, автомобілі та техніка.
“Коли мене представляли я сказав, що одне з перших моїх завдань – це відбодувати міськвідділ. За допомогою обласного управління міліції, мерії, спонсорів нам це вдалося. Я вважаю, що після ремонту дещо стало навіть краще, ніж було раніше. Звичайно шкода, бо затрачено багато фінансових та моральних ресурсів. Вже пройшло багато часу, а запах диму ще відчувається”.
З перших днів роботи Петро Гукалюк намагався робити усе, аби міліція залишалася з людським обличчям.
“Ми повинні наново заслужити довіру та повагу народу до правоохоронної структури, яку я очолюю. Я намагався знаходити спільну мову з керівниками різних рівнів, з особовим складом. Звичайно є дві сторони медалі, якщо ми комусь допомагаємо, то завжди знайдуться інші, кому це не подобається. Невдоволен завжди були і будуть”.
Очільник міської міліції розповідає, що злочинність з кожним роком молодшає, а кількість злочинів зростає. Найбільше реєстрацій по Тернополю, каже Петро Гукалюк – це побутові заяви та скарги. Найчастіше тернополяни скаржаться на розпивання спиртних напоїв у дворах будинків, на порушення громадського спокою у нічний час.
“Скарги різні – до нас ідуть, як до останньої інстанції – з сімейними проблемами, з невдоволенням на роботу ЖЕКів та іншим. Багато такого, що не залежить від нас, але це показує і свідчить про те, що люди починають довіряти міліції”.
Аби зблизитися з людьми, Петро Гукалюк впровадив виїздні зустрічі з тернополянами. Щотижня він виїздить в той чи інший куточок обласного центру і у дворах будинків проводить своєрідний прийом громадян.
Непокоїть правоохоронців ситуація з ростом особливо тяжких злочинів, таких як розбої, грабунки, угони, крадіжки. Побільшало у місті іногородніх гастролерів.
Злочинність з кожним роком молодшає. По Тернополю реєструють ріст серед неповнолітніх злочинців. Цьому передує багато факторів – багато молоді залишені напризволяще, батьки на заробітках. Вони заробляють великі гроші, але тим часом втрачають сім’ї та дітей. Це характерно як для міста, так і для сіл.
“Злочинцям по 14-15 років. Були у моїй практиці і діти 10-11 років. Незайнятість дітей призводить до того, що вони потрапляють на вулиці і під вплив поганих людей. Багато серед дітей причетні до наркозлочинів, угонів, квартирних крадіжок”.
Петро Гукалюк підтримує рішення влади створити в обласному центрі поліцію. Він вважає, що міліція повинна виконувати лише свої функції – допомагати людям. Відношення людей до людей у формі зіпсувала стара показникова система, заради якої нівелювалося відношення до людей. Якщо відійти від неї, а це зараз поступово так і робиться, то все налагодиться. Важлива у роботі якість кадрів та зарплата.
“Ми уже поступово починаємо мінятися, створили у Тернополі 5 груп швидкого реагування. Це схвально сприйняли люди. Ще одне з нововведень – велопатрулі”.
Втягнутися та змиритися з вибором Петра Гукалюка довелося і його родині. Незважаючи на брак вільного часу, коли був у повноцінній відпустці уже й не пригадує, подружжю вдалося виховати та виростити двох дітей хорошими людьми. Донька закінчила школу із
золотою медаллю та поступила у ТНЕУ на менеджмент. Син після магістратури пішов працювати в юридичний відділ у податковій.
“Я бачу і знаю, що приділяю уваги мало родині, але вони мене розуміють та підтримують. Діти росли в той час, коли я вже був міліціонером. Брак уваги не можна компенсувати нічим. У міліцейський ВУЗ син іти відмовився, мотивуючи це постійною відсутністю в родині”.
Петро Гукалюк стверджує, що досягнув усього в житті завдяки своїй наполегливості та організаторським здібностям. В школі він був головою загону, в студентські роки керівником профкомітету, в армії – командиром відділення. На досягнутому не зупинявся, а завжди йшов далі, долаючи перешкоди та добиваючись поставлених цілей. Життєве гасло – поганий той солдат, який не хоче бути генералом.
