Одна з проблем українських силовиків на сході України – це мобільні телефони. У цьому переконаний співробітник управління боротьби з організованою злочинністю Петро Демборинський. Чоловік уже двічі побував у зоні проведення антитерористичної операції.
Вперше на схід поїхав п’ятого липня, коли лише починалася неоголошена війна і велися бої за Луганську та Донецьку області. Вдруге – наприкінці грудня.
Влітку Петро Демборинський зголосився їхати туди у складі перших ротацій. Розподіленням потрапив у Слов’янськ, далі доля перекинула в Попасну. Обстрілювали всюди, пригадує правоохоронець.
У його групі було 10 чоловіків – п’ятеро розшуківців та п’ять працівників УБОЗу. Керівництво доручило їм, окрім несення служби на блокпостах, займатися розкриттям злочинів та викриттям бойовиків, терористів, диверсійних груп.
Блокпост, де ніс службу Петро Демборинський, стояв на дорозі, що вела до Луганська, неподалік від міста Щастя та за 50 кілометрів від Росії.
Працювали наші правоохоронці спільно з місцевими міліціонерами, які раніше забезпечували правопорядок на Луганщині. Та частина силовиків, яка перейшла на бік України, у ЛНР тепер перебуває в розшуку. Їх сепаратисти оголосили зрадниками.
- Якби хтось із них потрапив в окуповану ЛНР землю, – розповідає Петро Демборинський, – то їх б там могли заарештувати або навіть розстріляти. Поліція так званої Луганської Народної Республіки навіть виготовила брошурки типу «Увага розшук!» де розмістила, як вони вважають, фото та посаду міліціонерів-зрадників, які залишилися вірні присязі українському народу. Внизу допис: «Якщо відомо, де ці люди, повідомляти за вказаними телефонами». Листівки роздають населенню. Попадали вони і до нас.
На блокпостах правоохоронці спільно з військовими завжди ретельно перевіряють документи та речі, аби не пропускати диверсійних груп, зброю та вибухівку. Проте, каже Петро Демборинський, не завжди можна серед місцевих визначити, хто є хто насправді.
- На одному із сусідніх блокпостів старший мешканець Луганщини приніс військовим трьохлітрову банку меду, як гостинець від місцевого населення. Подарунок вибухнув, оскільки всередині була граната, і травмував двох хлопців.
Як і всюди до українських силовиків населення сходу відноситься по-різному. Особливо часто і найбільше, каже Петро, останніми словами та прокльонами відгукувалися про захисників люди старшого покоління.
- Вони завжди нам потикали тим, що ми прийшли на їхню землю і намагаємося змінити їхнє життя. Їм важко щось пояснити чи довести. Вони вважають, що бандерівці це зло, хоча самі не знають хто такі бандерівці і чому їх так називають. Люди неграмотні, недалекі. Вони хочуть комунізму, вони думають, що в Росії панує комунізм і тому прагнуть туди. Більш стримано веде себе молодь.
Людей не лякала влітку та не лякає тепер і порожнеча в магазинах. Петро Демборинський пригадує, що на початку бойових дій магазини в Слов’янську були порожніми. У великих супермаркетах селяни продавали власну консервацію та овочі. Проте, не бракувало в магазинах горілки та дріб’язкових, непотрібних речей.
Така ж ситуація була в Артемівську та Попасній. Люди, щоб зняти в банкоматі гроші, стояли в чергах по кілька годин, а видавалося на руки в день лише сто гривень.
Сьогодні в магазинах є все, дорога не перекрита. Єдине що – не завозять продуктів з Росії, бо вони там набагато дорожчі.
- Одного разу, коли ми стояли на блокпосту, то зупинили вантажний автомобіль з Теребовлянщини, який віз в Луганськ 20 тонн продуктів. Коли ми спитали навіщо везе сепаратистам провізію, то у відповідь почули: «я знаю, що роблю погано, знаю, що годую ворогів, але мені потрібні гроші і потрібно годувати сім’ю».
Петро Демборинський переконує, що завдяки українським бійцям, які перебувають на сході, у місцевого населення починає мінятися думка про «західняків». Вони менше стали стверджувати, що ми вбивці та ґвалтівники.
- Все залежить від людей та інформування. Україна програла у інформаційній війні Росії. Там, де ми були, показує лише три канали, два з них – російські. Наша преса не була готова тоді, робить помилки і сьогодні. У нас показують лише те, що погане сталося, а я вважаю, що потрібно показувати більше позитиву, більше розповідати, хто такі насправді бандерівці, інформувати та показувати, як живуть на заході України, в країнах Євросоюзу, і як в Росії.
На території ДНР та ЛНР місцевому населенню показують фотографії зі Львова, на яких зображене бідне місто, бідні люди, а також розповідають, що там жінки за їжу та мандарини мусять займатися проституцією – це своєрідна пропаганда.
Здивувало Петра Демборинського запитання заступника начальника міліції одного з міст.
- Він показував нам дорогу до одного з блокпостів. Коли їхали, то запитався, чи дійсно правда, що ми їмо людей. Я був шокований почути таке від дорослої людини з вищою освітою. Звичайно я спитав, як він це уявляє. Почуте, здивувало ще більше. Він відповів, що за чутками, коли у вас приймають в бандерівці, то одна з умов – з’їсти шматок тіла свого ворога.
Одні цю неправду сприймають буквально, а інші розуміють брехню. Коли відправляли дітей з Новоайдару на Тернопільщину на Різдвяні свята, то люди, жартуючи казали, що відправляємо вам на свята закуску, щоб мали, що їсти
Одна з проблем наших силовиків Петро Демборинський вважає мобільні телефони.
- Цілими днями та ночами хлопці не випускають телефони, пишуть смс, спілкуються по вайберах. Навіть при обстрілах не кидають мобільні з рук. Зранку вони прокидаються втомлені та виснажені і лише через те, що півночі просиділи з телефоном. Були й такі, хто за добу заряджав мобілку по 5-6 разів.
Під враженнями залишилися тернополяни після того, як доля їм подарувала екскурсію у соляну шахту, яка знаходиться в Солідарі. В той час, коли всі інші населені пункти були зайняті бойовиками, міський голова, обравши нейтральну позицію, врятував місто від пограбувань та руйнації. Шахта на території Артемівського краю. Там вперше наші бійці дізналися про існування підземних соляних футбольних полів, своєрідного готелю для лікування астматиків, побачили в шахті місце для оркестру, де дають концерти найкращі симфоністи світу.
Коли хлопці поїхали по воду у Новоадарський район, село Дмитрівку, то побачили там церкву. Її настоятель провів екскурсію храмом. Церква оздоблена бурштином та золотом, що вразило своєю красою наших правоохоронців. Наглядає за святинею львів’янин.
Навіть при постійних обстрілах наші хлопці намагалися дотримуватися та жити за українськими традиціями. Команда Петра Демборинського святкувала на сході і Новий рік, і Різдво. На Святий вечір вони зготували 15 пісних страв. Продукти дали частково люди, а також завезли волонтери.
Петро Демборинський вважає, що захист сходу – завдання кожного свідомого українця, але йти туди потрібно підготовленими як морально, так і фізично.
