З початку проведення в Україні антитерористичної операції у пошуках тимчасового житла та притулку на територію нашого краю прибуло чимало людей зі Сходу України. Людська біда не залишила байдужими й тернопільських міліціонерів. За сприяння бійців зведеного загону тернопільської міліції, оселилася в Тернополі й родина Підгорних з Луганщини.
Ще в лютому, під час дислокації наших бійців в містечку Попасна, Луганської області, правоохоронці познайомилися з головою цього сімейства – Володимиром. Чоловік наглядав за Будинком науки і техніки, у якому тимчасово розташувався загін тернопільських міліціонерів. Родина тоді перебувала у скрутному становищі – через постійні обстріли чоловік з дружиною, донькою та маленьким онуком переїхав жити в бомбосховище. У занедбаному приміщені, без мінімальних умов для проживання сімейству Підгорних довелося пробути шість місяців.
- Зробили імпровізовані лежанки, добре що хоч світло було, обігрівач вмикали, отак і жили. Якось цілий місяць бомбили. Вийдеш на вулицю, все сіре, жодної живої душі, мимоволі думаєш, може вже одні залишилися, – пригадує Володимир.
Дуже вдячна родина тернопільським бійцям за допомогу. Правоохоронці допомагали усім необхідним, а насамперед харчами.
- Жили, як одна велика сім’я, хоч спочатку усе місцеве населення з пересторогою ставилося до бійців зі сходу,- розповідають чоловік та дружина. А коли нам запропонували переїхати на Західну Україну, знайомі нас навіть лякали, що нас там повбивають.
Однак вже зовсім скоро думка у місцевого населення змінилася. З часу дислокації там тернопільських міліціонерів, жити у містечку стало легше. Запрацювали аптеки і магазини, на вулицях з’явився транспорт, люди вже не боялися виходити на вулиці міста.
- Зрозуміли, що агресія йде зовсім з іншої сторони,- зазначає Володимир.
Родина Підгорних без будь-яких сумнівів вирушила з тернопільськими бійцями на Тернопільщину.
На запитання, що вразило найбільше під час приїзду в наш край, усе сімейство відповіло одноголосно – доброта та підтримка чужих людей.
- Нас тепло зустріли – розповідає дружина Ольга. Навіть уявити не могла що зовсім чужі мені люди можуть бути такими співчутливими та чуйними.
Сім’я деякий час проживала у родині тернопільського правоохоронця Андрія Доманського. Згодом, за сприяння міліціонерів, переселенці з Попасної переїхали до невеликого будинку на околиці міста. Вже більше місяця родина обживається на новому місці. Найбільше радіє двохрічний онук Дмитрик.
Тепер він не чує страшних канонад, не ховається у темних сирих підвалах, та не зривається вночі з ліжка від найменшого гуркоту. Не чути більше отих страшних «бабах», як каже сам хлопчик.
- Найбільше було жаль онука. Дитина дуже боялася, все вслухалася, чи не чути обстрілів, загуркоче за вікном вантажівка, а він одразу з ліжечка падав на підлогу, – розповідає бабуся.
Нові господарі вже встигли познайомитися з сусідами, скопати невеличку грядку, готуються посадити картоплю. Зазначають, що люди на Тернопільщині хазяйновиті й роботящі. Вразило переселенців й те, як кожен з мешканців, від великого до малого, шанує звичаї і традиції, святкуючи усі релігійні свята.
Однак родина все ж мріє повернутися до рідної домівки. Вірять й сподіваються, що мир незабаром настане. Хочуть розповісти усім краянам, які хороші люди живуть на заході нашої держави. Ще раз повторюють слово «нашої».
- Батьківщина у нас одна, разом поборемо усе, не слід нас ділити,- каже подружжя.
Родина надзвичайно вдячна усім небайдужим людям з «великим серцем», які не залишили їх самотніми у такі нелегкі часи.
- Дякуємо міліціонерам за їх небайдужість і щиру підтримку. Як добре, що світ не без добрих людей, – зазначає Володимир Підгорний.
