Батько трьох дітей – двох доньок вісімнадцяти та дванадцяти років і трьохрічного сина Василь Бурик уже не раз їздив у зону проведення антитерористичної операції. Він – начальник Ланівецького райвідділу міліції. Чоловік переконаний, що не можна керувати людьми, не можна давати їм будь-які цінні настанови чи поради, не побувавши там, куди потрібно відправляти підлеглих.
Василь Бурик в зоні АТО був двічі. Перший раз він потрапив до Ізюму, але залучали його разом з іншими бійцями для зачистки місць, звільнених військовими від сепаратистів. Тому доводилося нести службу і в Словянську, і в Краматорську, побували в Сіверську, Солідарі та Дзержинську. Безпечно не було, оскільки, територія час від часу обстрілювалася.
Вдруге Василь поїхав на схід 15 вересня. Про поїздку дружині нічого не сказав, бо знав, що вона переживає і проситиме відмінити відрядження. Повідомив родину про своє рішення лише після виїзду ввечері та й то змовчав, в яке саме місто їде.
В зоні проведення АТО Василь Бурик очолив зведений загін до складу якого входило 50 людей. Усі вони – представники міністерства внутрішніх справ. Це і дільничні, і члени патрульно-постової служби, експерти, слідчі, працівники карного розшуку і керівний склад міськрайорганів Тернопільщини.
Зведеному загону Василя Бурика доручили охороняти 3 блок-поста: при в’їзді в місто Новоайдар, другий поблизу села Михайлівка, а третій блок-пост в селі Бахмутовка. Через тиждень хлопцям віддали ще один блок-пост в місті Щастя – це передова, яка межує, фактично, з сепаратистами. Місто, каже Василь Бурик, регулярно обстрілювалося з мінометів, пушок та іншої автоматичної зброєї. На четвертий блок пост мало їхати 8 людей.
- Враховуючи те, що місто Щастя межувало умовно з територією сепаратистів і це був самим складнішим місцем несення служби, то я, як керівник зведеного загону, очолив цю групу особисто. Оскільки в правоохоронців ситуація була більш демократичною, то я запропонував колегам, з якими ніс службу на попередніх блок-постах, їхати зі мною. Я розповів хлопцям, що це місце надзвичайно небезпечне. Тому бажаючих підбирали з числа добровольців.
Прибувши в Щастя, хлопці взялися облаштовувати елементарні бліндажі – викопували місця для укриття, робили окопи, щоб мати змогу хоча б десь ховатися під час обстрілів. Зверталися бійці і по допомогу до місцевого населення, позичали у них техніку, лісничі надали підручні матеріали для облаштування блок-посту.
- Ми несли службу спільно з місцевою міліцією, Айдаром та військовими. Саме місцеве населення, спілкуючись з нами, говорило, що 80% тут – це люди, які підтримують сепаратистів, а решта 20 просто мовчать, не озвучують свою позицію.
Неодноразово, пригадує Василь Бурик, мінометні бомби потрапляли в житлові сектори, в лікарню, у місця дислокації Айдару. Було тоді чимало смертей та поранених. Але попри це місцеве населення звинувачувало в усьому українських військових. Вони казали: «не було б вас тут, по нас би не стріляли».
Керівник зведеного загону стверджує, що наші бійці озброєні недостатньо для того, щоб ефективно нести службу на блок-постах. Деяка техніка у наших військових застаріла.
Не часто у місті Щастя можна було побачити волонтерів. Люди боялися їхати на територію, яка постійно обстрілювалася навіть під час оголошеної «тиші». Тому усі продукти харчування, речі та частини до транспорту благодійники залишали в Новоайдарі, а вже звідти їх забирали бійці з блок-постів Щастя.
Своєрідним допінгом та стимулом продовжувати боротьбу, каже Василь Бурик, ставали дитячі малюнки, листи та обереги. Підтримували бійців і місцеві дітлахи.
Але найбільшою відрадою для Василя були дзвінки з дому. Щодня – вранці та ввечері Василеві телефонувала мама та дружина. Піднімали настрій йому і розмови з дітьми. Дівчатка завжди просили берегти себе, а трьохрічний син постійно допитувався, чи усіх бандитів спіймав тато і коли він уже повернеться з війни додому.
- Я складав присягу на вірність українському народу, – каже Василь Бурик, – і якщо керівництво вважатиме за необхідне мене знову направити на схід, я поїду без питань. І я думаю, родина, дружина та діти мене зрозуміють.
