Життя поліцейського обірвалося 29 червня 2024 року під час виконання бойового завдання поблизу міста Торецьк Донецької області. Йому було лише 35 років.
У другу річницю загибелі рідні, друзі, побратими та колеги зібралися у спільній молитві, щоб вшанувати пам’ять Антона. На Микулинецькому кладовищі присутні поклали квіти до могили захисника та схилили голови у скорботі, віддаючи шану його мужності та відданості Україні.
Відповідальний і цілеспрямований, він підтримував інших і вірив у краще майбутнє – так про Антона згадують рідні та друзі. Чоловік захоплювався спортом і подорожами. Будь-яку справу, до якої брався, виконував сумлінно та скрупульозно. Завжди залишався життєрадісним та відкритим у спілкуванні.
З початком повномасштабного вторгнення Антон без вагань став на захист України. Служив в Об’єднаній штурмовій бригаді Національної поліції України «Лють», де був інспектором взводу та бойовим медиком штурмового полку «Сафарі».
Не маючи медичної освіти, пройшов курси бойового медика. На передовій надавав допомогу пораненим, організовував евакуації та разом із побратимами брав участь у штурмових діях. Ризикуючи власним життям, він щодня рятував інших. Вважав це не лише своїм обов’язком, а покликанням. Воював на найгарячіших напрямках Донеччини та Луганщини.
Антон до останнього подиху залишався вірним Присязі.
За особисту мужність і самовідданість, проявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, Антон Білостоцький посмертно нагороджений медаллю «Захиснику Вітчизни», відзнакою Президента України «За оборону України» та відзнакою Головнокомандувача Збройних Сил України «Комбатанський хрест».
Час минає, але не зменшує болю втрати для рідних, близьких і побратимів – усіх, хто знав Антона. У нього залишилися мама Галина Павлівна, брат Тарас і дружина Світлана.
Вічна пам’ять і шана Герою.
