Ротація за ротацією їдуть тернопільські правоохоронці боронити східні рубежі нашої держави. Черговий зведений загін відбув у зону АТО.
Начальник управління кадрового забезпечення Василь Крайник вже не раз супроводжує своїх колег до місця тимчасової служби. Каже, у порівнянні з початком антитерористичної операції тепер бійці їдуть повністю забезпечені і форменним одягом, і засобами безпеки, і іншими необхідними речами.
– Посильну допомогу отримуємо від Міністерства внутрішніх справ та інших держустанов, – розповідає Василь Крайник. – Проте вірними помічниками залишаються волонтери. Люди допомагають усім, чим можуть, і навіть більше. Тернопілля особливо активно влилося у волонтерський рух і забезпечує не лише своїх захисників, а й переймається потребами жителів східних областей.
Цього разу поїздка на схід була для Василя Крайника не лише робочим відрядженням. Він зустрівся зі своїм 19-річним сином, який служить по контракту в тернопільському батальйоні Національної гвардії.
Як розповів командир батальйону Віктор Шершун, вони майже два тижні виконували завдання з оборони та охорони блокпостів прикордонників максимально близько до передової, поблизу села Мар’їнка Донецької області. Допікали не лише постійні обстріли, а й погодні умови. При температурі, що опускалася нижче 30С, тріскалися навіть шоломи. Сьогодні бійців передислокували і тепер їхнє завдання – охорона особливо важливих стратегічних об’єктів.
Настрій та бойовий дух нацгвардійців піднесений. Особливо, як зізнаються захисники, снаги додають дитячі листи та малюнки. В них – тепло рідного дому, щирі слова підтримки. Стіни приміщень, де мешкають гвардійці, обвішані оберегами, зробленими дитячими руками, а ще бійці носять в нагрудних кишенях листи, які найбільше припали до душі.
«Мир і перемога – це те, заради чого наші люди їдуть на схід», – каже Василь Крайник. Слова полковника міліції підтверджує начальник Костянтинівського райвідділу внутрішніх справ, що на Донеччині, Володимир Гончаров. Він – один з небагатьох, хто після терористичних захоплень і перебування в полоні залишився вірним присязі.
Розповідаючи про нелегкі міліцейські будні, Володимир Гончаров переконує, що настрої людей на сході змінилися. Якщо раніше місцеве населення зомбували російські пропагандисти, запевняючи, що з заходу прибувають карателі і люди цьому сліпо довіряли, то сьогодні думають по-іншому. І не пропаганда їх у цьому переконує, а реальні вчинки реальних людей. Єдине бажання усіх – мир. Люди втомилися від війни.
