У березні 2022 року Олег Гудзь разом з батьком, у складі добровольчого батальйону роти поліції особливого призначення «Тернопіль» перебував у Лисичанську Луганської області. Проте ворожа ракета обірвала життя батька та двох його побратимів.
Олег Гудзь до лав Національної поліції вступив ще у 2019 році на посаду поліцейського конвойної служби. Проте ця робота, розповідає чоловік, здавалася одноманітною і він вирішив змінити її.
У 2021 році подав документи на вступ до роти поліції особливого призначення “Тернопіль”. Тут служив його батько, сюди прийшов і він.
“У роті служба кардинально відрізнялася: тут було більше патрулів, чергування на блокпостах, реагування на повідомлення про злочини та правопорушення, спілкування з людьми. Тут я відчув себе потрібним, допомагав людям і розвивався, як поліцейський”.
Олег неодноразово їздив у зону проведення операції об’єднаних сил. Спочатку у складі добровольчого батальйону “Тернопіль”, а згодом – з бійцями зведеного загону. У березні 2022 року, після повномасштабного вторгнення росії, на Схід поліцейський поїхав разом із батьком, аби змінити там своїх колег.
“Батько мене відмовляв, щоб я залишився з мамою та братом. Проте я вирішив, що якщо ми служимо разом, то і їхати мусимо разом. З батьком на ротації було легше. Було кому підказати та підтримати. Я почувався впевненішим”.
Дата 27 квітня 2022 року назавжди закарбувалася у пам’яті Олега. Поліцейський пригадує, що того дня ніс службу біля бази, а його батько заступив на сусідню позицію. Почалися масштабні обстріли й за деякий час надійшла інформація, що побратими не можуть вибратися.
“Мій батько і двоє його побратимів були у бліндажі під обстрілами й в один момент туди прилетів снаряд. За деякий час мені повідомив командир підрозділу про те, що сталася біда і батько загинув. Я в це повірити не міг до того моменту, поки не приїхав до Тернополя і не побачив батька”.
Олег зізнається, що смерть тата зробила його сильнішим. Він відмовлявся їхати додому, а хотів залишатися на сході та допомагати побратимам. Проте його підтримки та допомоги у той час потребувала мама, молодший брат та дружина.
“Після похорону мені дали можливість подумати й осмислити все, що трапилося, і вирішити, що робитиму далі. Спочатку мені важко було приймати якісь рішення, але я зрозумів, що хочу служити в НПУ, хочу допомагати людям. Мені не відомо, коли закінчиться війна, але я вірю у нашу перемогу і сподіваюся, що це станеться найближчим часом і всі бійці повернуться додому живими та неушкодженими”.
