Про здобутки наших “Галичанок” знають чимало тернополян. Навіть такі, які зовсім не цікавляться волейболом. Коли у далекому 1985 році на базі ще тоді фінансово-економічного інституту утворилася перша волейбольна команда, ніхто, мабуть, і не уявляв, що в далекому, вже незалежному майбутньому, вона буде першою ігровою командою Західної України, здобуде чимало титулів, і стане чи не єдиною командою в історії українського волейболу, яка виграє чемпіонат виключно вихованцями свого клубу.
Про успіхи та будні «Галичанок» ділився тренер волейболісток Віктор Туркула.Він – головний наставник команди з 2016 року, який на тренерському містку змінив Андрія Романовича.
Віктор Михайлович у спорті з раннього дитинства завдяки своєму батьку, який, як тренер та кандидат у майстри спорту, привив синові любов до волейболу.
- Свої перші кроки зробив саме за м’ячем, – розповідає Віктор. – А далі залишалося лише потрапити в команду і починати долати сходинки до першості.
Усі свої спортивні здобутки Віктор Туркула вже навіть не може пригадати, точно знає, що їх чимало, від перших шкільних перемог до здобутків у складі молодіжної збірної України.
- Необов’язково мати певний спортивний розряд, стати чемпіоном чи володарем Кубку, – розповідає Віктор Туркула. – Потрібно мати певне покликання, бажання навчити іншого досягати вершин у спорті. Успішними тренерами стають як колишні спортсмени, так і ті, хто в минулому займався спортом на аматорському рівні. Я інколи і батька ще зовсім юним підміняв у юнацькій спортивній школі. То були мої перші тренерські навики.
Чи важко тренувати саме жіночу команду, посміхається і запевняє – значну роль відіграє психологія.
- До хлопців більші вимоги – є завдання і їх необхідно виконати. Якщо спілкуєшся з дівчатами, потрібно враховувати певні тонкощі. Не думайте, що якщо дівчина спортсменка, то вона не вміє плакати, проявляти слабкість чи спокійно сприйняти критику, – розповідає тренер. – Однак, я жодного разу не пожалкував, що почав працювати з жіночою командою. Крикнути в потрібний момент можу, але це робочий процес.
Серед дівчат, яких тренує Віктор, є гравці, які довший час займаються волейболом, а є і такі, котрі грають 1-2 роки. Тренер пишається тим, що зміг з маленьких дівчаток виховати справжні спортивні кадри.
У тренерів, як правило, єдиний вихідний – неділя. Якщо ж наближаються чемпіонати, то й вихідні та свята скасовуються. Звичайна справа – відрядження, виїзди, збори. Але Віктор Михайлович знайшов спосіб, як поєднати спорт та сім’ю. Його дружина Олена – волейболістка, першим клубом якої була саме «Галичанка». Багаторічний лідер та капітан команди в минулому, майстер спорту України з волейболу, зараз вона помічник тренера галичанок. Спортсмени разом виховують доньку, без сумнівів, спортсменку.
- Така собі волейбольна династія у нас вийшла, – сміється Віктор Туркула. –Донька Вероніка, як і я колись, змалечку на волейбольному
Волейбол – це колективна гра і кожен її учасник докладає максимум зусиль для успішного виступу команди. А тому й кожна перемога – це насамперед результат наших спільних тренувань. Після паузи, викликаної карантином, ми відновили свої виступи у жіночій Суперлізі і вже здобули таку бажану перемогу у двох матчах.
