Хоч і минуло майже два десятиліття з дня, коли «мирний атом» перетворився на смертельного ворога людства, чорнобильські рани на українській землі та в душах ліквідаторів досі ятряться. Обов’язок нині живих пам’ятати подвиг тих, хто ціною власного життя і здоров’я, долучився до ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС.
Про службу в зоні відчуження пригадує ветеран ОВС, полковник міліції Михайло Прогній.
* У Чорнобиль мене, тоді ще міліціонера патрульно-постової служби, направили в складі зведеного загону працівників міліції у травні 1987-го. Керівництво викликало, сказало – треба їхати.
В зоні відчуження Михайлу Михайловичу разом з колегами довелося виконувати завдання щодо запобігання вивозу радіоактивних предметів, недопущення підпалів у селах, з яких відселили жителів, перевірки транспорту, який був залучений до доставки людей і техніки на атомну станцію.
Перебуваючи в зоні відчуження правоохоронцю з Тернопільщини не раз доводилося ризикувати власним життям.
- Пам’ятаю, як щойно звільнившись з нічного чергування на контрольно-пропускному пункті “Зелений мис”, по радіостанції я почув прохання про допомогу від колег. Міліціонерам, які знаходилися за 12 кілометрів від нас, у селі Апачичі, натрапили на групу невідомих осіб, які безчинствували у спорожнілому селі. Разом з товаришем, який теж звільнився з нічного чергування, зупинили машину, що їхала в попутному напрямку, й поспішили на виручку колегам. На місці з’ясувалося, що зловмисників шестеро, а правоохоронців лише двоє, отож, ми нагодилися саме вчасно. Хоч порушники й чинили фізичний опір, нам вдалося без застосування зброї затримати їх й доставити в райвідділ міліції. Пізніше стало відомо, що вони зрізали мак на залишених присадибних ділянках, не гребували також й майном, що люди залишили.
Як би важко не було, Михайло Михайлович завжди пам’ятав настанови матері: бути чесним, справедливим, людяним.
- Не можна написати чорновий варіант життя, а відтак виправити на ньому всі помилки чи розпочати з чистої сторінки, – переконаний полковник міліції Михайло Прогній. – Прожитий день уже не повернеш, отож, щоб не довелося робити, куди б не закинула доля, потрібно пам’ятати про свій обов’язок перед оточуючими. Така наша професія – служити людям.
